Спілкування з учнями хмельницької школи №8

Сьогодні мала спілкування з чудовими учнями хмельницької школи №8. Говорили про інклюзивну літературу на прикладі низки книг українських та зарубіжних авторів із відповідною тематикою в сюжеті. Зокрема, презентувала свою повість “Метелики в крижаних панцирах”. Розповіла про свій шкільний (і не тільки) досвід інклюзії. А потім ми всі разом слухали твори учнів – особливих діток і їхніх однолітків із типовим розвитком. Тепло, щиро, світло і… нормально. Саме так, нормально живуть, контактують, навчаються, дружать і співіснують світи дітей і підлітків, котрі інколи (за несприятливих умов) навіть не перетинаються – світ дітей без особливих потреб і тих, хто має свої унікальності. Відверто – я приємно вражена, що у Хмельницькому діє школа з інклюзивним напрямком навчання. Школа в чотири поверхи. Там є ліфт! Уявляєте – в загальноосвітній школі є ліфт, аби учням, котрим важко пересуватися, легко було діставатися до класів?!. І ще мені сподобалися вчителі. Під час заходу вхоплювала їхню реакцію на поведінку своїх вихованців – коли дітки ставили не завчені (це ж бо дуже відчувається/розуміється) запитання; коли вони декламували вірші, співали і танцювали; коли ми всі фотографувалися і сміялися. Так реагують лише люди, які люблять. Просто люблять своїх дітей, сприймаючи їх такими, які вони є.

А діти щиро відкрилися, демонструючи свої таланти. Свої вірші читали: Женя Коваленко і Денис Музика, танцював Мартін Москалик, а постановку під пісню виконали: Артем Ісаченко, Діана Ярощук, Діана Водзіловська і Діана Чоботарьова.

Загалом у школі навчається більше двох десятків особливих діток. Із 2002 року у школі лобіювали проект, який дав можливість реалізувати інклюзію у навчальному закладі. З наступного року почали його впроваджувати, а з 2017 року реалізовують його вже у старшій школі.

Я щиро дякую за ініціативу, організацію і проведення заходу вчителю-дефектологу Ользі Рибак. А також усім вчителям і учням. Надзвичайно гарні враження! А ще – радість від можливості трішечки долучитися до такого важливого інклюзивного руху, котрий, без перебільшення, однаково потрібен і дітям з інвалідністю, і їхнім здоровим одноліткам. Щоб розуміти і сприймати один одного. Щоб цивілізовано жити людям у світі людей.

Оксана Радушинська